Гончаров, біографія якого знайома багатьом школярам, прожив життя досить довге, незвичайне і цікаве. Усе в ньому він робив ґрунтовно: над романами працював роками й десятиліттями, паралельно працюючи на найрізноманітніших посадах. Три ключові твори, які починаються на «Об», — ось чим відомий Гончаров. Коротку біографію з цікавими подробицями представлено в статті.
Іван Гончаров: дитинство і юність
Хто такий Гончаров? Іван Гончаров, біографія якого тісно пов’язана з Росією: народився в місті Симбірськ на початку літа 1812 року. Олександр Іванович та Авдотья Матвіївна Гончарови за походженням купецького стану. Їхній великий кам’яний будинок розташовувався в серці міста, його оточував великий двір і шикарний сад.
Зі старшим братом Миколою і двома молодшими сестричками Івану ніколи було нудьгувати, не було про що сумувати. Перші сім років його життя пройшли в теплій і душевній атмосфері. Сімейний небосхил затьмарився 1819 року зі смертю батька. На щастя, коштів у Авдотьї Матвіївни було вдосталь, а хрещений Микола Миколайович Трегубов взяв активну участь у вихованні Івана.
Біографія Гончарова-учня була така:
- навчання в приватному пансіонаті;
- вісім років у комерційному московському училищі разом із братом;
- Московський університет.
Навчання в училищі майбутнього класика не радувало, хоча він і встигав з усіх предметів. Більше за все його захопила література, книг він перечитав безліч. Справжнім героєм для Івана став Олександр Сергійович Пушкін. «Євгеній Онєгін» захопив душу юнака. Пізніше, коли йому вдалося зустрітися з великим поетом, Гончаров був у нестямі від щастя.
Подальша біографія Івана Гончарова пов’язана з Московським університетом, куди він вступив 1831 року. Навчався він разом із такими талановитими людьми, як:
- Михайло Лермонтов;
- Костянтин Аксаков;
- Іван Тургенєв.
Тож не дивно, що три студентські роки не минули даремно, залишили не тільки знання, а й яскраві враження та зміцнили бажання стати письменником.
Після вишу Гончаров Іван відчув себе воістину вільною людиною. Перш ніж підкорювати світ, молодий чоловік вирішив відвідати матір і сестер у рідному Симбірську. Затримуватися в місті він не збирався, тим паче коли побачив, наскільки воно залишилося незмінним і провінційним. Але місцевий губернатор наполегливо запропонував Іванові роботу секретаря, і той погодився.
Навіть року не витримав І.О. Гончаров на цій службі. Нудна й рутинна бюрократія стала в пригоді хіба що пізніше, для написання книжок. А тоді, через одинадцять місяців, юнак рішуче виїхав до Санкт-Петербурга, де:
- знайшов роботу перекладача листувань з іноземних мов;
- був найнятий учителем синів художника Миколи Аполлоновича Майкова.
Саме сім’я Майкових стала для Івана Олександровича перепусткою в богемний світ. Це було справжнє культурне вогнище, де регулярно збиралися представники вищого світу і творчих професій.
Іван Гончаров: творчість
Незабаром, у 1840-х роках, з’явилися перші твори, але під ними не красувався підпис «Гончаров Іван Олександрович». Молодий чоловік вважав за краще анонімно опублікувати «Лиху хворобу» і «Щасливу помилку» в рукописних альманахах «Місячні ночі» і «Пролісок», які видавала сім’я Майкових.
Каталізатором творчого процесу для Івана стало близьке знайомство з Бєлінським. Письменник-початківець Гончаров і маститий критик неодноразово зустрічалися в Будинку літераторів. Саме Бєлінському він прочитав свій перший роман «Звичайна історія» і привів того у цілковитий захват. У 1847 році твір було опубліковано в «Современнике».
Пізніше Гончаров напише «Нотатки про особистість Бєлінського» з теплими спогадами про поради та підказки критика. Але близькими друзями їм стати не вдалося. Іван Олександрович не поділяв захоплення Бєлінського ідеями французької революції, а той, своєю чергою, не розумів поглядів письменника.
У 1848 році на сторінках «Современника» з’явився нарис «Иван Саввич Поджабрин», який написав Гончаров. Цікаві факти пов’язані з наступними роками життя прозаїка:
- 1852 року як секретар адмірала Путятіна він вирушив до берегів Японії на фрегаті «Паллада»;
- протягом двох з половиною років Іван Олександрович побачив Англію, Південну Африку, Індонезію, Японію, Китай, Філіппіни і безліч островів в Атлантичному, Індійському і Тихому океанах;
- весь цей час він ретельно вів подорожні нотатки, на основі яких після повернення на велику землю створив книжку «Фрегат «Паллада»». Остання стала популярною новинкою, бо подібних творів читачі ще не бачили.
Після плавання життя і творчість Гончарова були пов’язані нерозривно. Він перейшов на службу в газету «Северная почта», де спочатку працював цензором, а 1862 року очолив її. З 1865-го він став членом Ради з друкованих справ, а через два роки подав у відставку.
Світ побачив ще два романи його пера, які стали класикою світової літератури:
- 1859 року був опублікований «Обломов», який був зустрінутий з великим захопленням. Філософські погляди автора швидко підхопили в народі. Через рік в ужиток міцно увійшов термін «обломовщина», яким ми і сьогодні користуємося для позначення загадкового російського характеру;
- 1869 року було завершено роман «Обрив». На створення останнього дітища письменник витратив два десятки років, особливо довго давалася йому кінцівка.
Гончаров, роки життя якого припали на дореформений період у російській історії, дуже точно і яскраво відобразив його у своїх творах. Після «Обриву» він не раз замислювався про те, щоб почати новий рукопис, але ні сил, ні бажання на це вже не залишилося.
Іван Гончаров: особисте життя, останні роки
Чи був щасливий в особистому житті Гончаров? Біографія, яка стисло викладає його долю, каже, що цей бік його життя не склався. Іван Олександрович не одружився, у нього не було дітей. Зі спогадів відомо про двох жінок, яких він кохав. Це були:
- Юнія Дмитрівна Єфремова, племінниця Євгенії Петрівни Майкової;
- Єлизавета Василівна Толстая, яка також була близька до Майкових.
Обидві дівчини вважали за краще вийти заміж за інших чоловіків, що стало особистою трагедією для Гончарова. Збереглися послання прозаїка до Єлизавети Василівни, сповнені коханням і смутком, — справжній ліричний витвір.
Гончаров, фото якого показують доволі представницького чоловіка, розумного і заможного, після цих подій так і не одружився.
Щодо друзів, то найдовше він спілкувався з Тургенєвим. Однак 1860 року в його творах він побачив рядки з власного «Обриву» і одразу ж перервав із ним зв’язок. Іван Олександрович навіть хотів викликати Тургенєва на дуель, але його вдалося відмовити від цього необачного вчинку.
В останні роки життя письменником оволоділа депресія:
- Самотній і безпорадний він намагався знову почати писати, але нічого не виходило.
- З-під його пера ще вийшло кілька критичних статей.
У вересні 1891 року Іван Олександрович підхопив застуду. У хвороби виявився стрімкий розвиток. Буквально через три дні через запалення легенів прозаїк пішов із життя. Спадщину свою він за заповітом передав родині слуги.
Пізніше на його честь назвали вулиці Москви, Пензи, Саранська, Чебоксар, Сімферополя та інших міст. З’явилися пам’ятники, і також заснували літературну премію його імені. До 200-річчя письменника вийшла монета з портретом Гончарова.
Талановитий і вдумливий Гончаров, біографія якого тільки на перший погляд здається простою і трохи буденною, залишив світові прекрасні твори. Він писав про те, що бачив і пережив сам, створюючи яскраві вражаючі історії, які й сьогодні захоплюють читачів.
